і ще один вірш, останный куплет якого час від часу крутиться в голові, як нав*язлива пісенька. Джон Кітс "Робін Гуд" у перекладі Василя Мисика (давно-давно у бібліотеці, в журналі "Всесвіт" прочитала цей вірш і прилип він до моєї пам*яті на все життя, здається 😊) Робін Гуд (Другові) Ні! Ті дні вже пролетіли, Ті й години посивіли, I хвилини ті давно Вкрило втоптане рядно Листопадів незчисленних, I немало зим шалених, Суховіїв східних, бур У зелений бились мур Відтоді, як води Тренту Ще не знали про оренду. Ні, не гряне рогу гук, I тугий не свисне лук. Глухо в вересі густому, I не вчується нікому Серед лісу голосна Пісня, і дзвінка луна Не віддасть у цій пустелі Голоси стрільців веселі. Як захочеш, сам сюди Серед літа надійди, Сім зірок у провід взявши,- Та, гілля важке рознявши, Вже тебе не стріне тут Ані Джон, ні Робін Гуд; Ані жоден із ватаги, В дно порожньої баклаги Барабанячи під крок, Не майне поміж гілок, Спів шлючи хазяйці хмелю Посланцем по мірку елю. Вже не чути грищ гучних; Гамеліна спів затих. Стягши стан, сайдак на спині, Тут ніхто не пройде нині - Все поглинув часу пруд! I якби сам Робін Гуд Із трави, з могили звівся I з Мар'яною з'явився, В неї вид би посмутнів, А його обняв би гнів Бо дуби, що їм кивали, Під сокирами упали I згнили в воді морській, I бджолиний кожен рій Опинився в огорожі, Й продається мед за гроші. Заспіваймо ж ми, живі, Славу луку й тятиві, Славу рогові дзвінкому, Славу лісові густому, Славу добрій опанчі На стрілецькому плечі, Славу Джонові Малому I коню його швидкому, Славу ватагові їх, Що в Шервудську землю ліг, Славу дівчині Мар'яні Й кожному в Шервудськім клані! Хоч давно той час пробіг, Знову й знову славмо їх!